статика

 і вкотре, що за день(с).
питання, скільки ще часу терпіти-чекати-боятися.
коли ж можна буде спокійно думати про море, про книги, які варто прочитати-перечитати, про таке просте і не вмикати новин.
молитись, аби не озлобитись навік і невозненавидіти.
навчитись прощати. та скільки можна вчитись.

я хоч і задрот кончєний в науці, але я втомилась. не стягують мозги те все. як мій Мандру умудряється ще на роботі кілішувати, то для мене таємниця таємниць.  по волосині витягуєш сам себе з того вакууму смаком добрих і м"ягких персиків чи сакральним питтям кави з молоком зранку, та все повертаєшся на босі ноги. і їм не тепло, не м"яко.
психологи кажуть, що тривожність корисна лоя організму тим, що він "мобілізуються"....країна вже скоро півроку як "мобілізована в крові своїх синів". досить. Господи, досить.
б"єшся головою об стіни безвиході, вкорте не бачиш сенсу  в навколошньому, чудуєшся "недільному Львову у новому убранні і запахом пафосу", коли десь там, зовсім трішки від нас, страшно вилізти вже 3 добу хлопцям з-під КАМАЗу, бо розстріляють, а вполон - не ті, аби здаватись.

простіть. болить. і Боже, дай нам сил. і діти ті, 80 малят, неодмінно стануть ангелами. і берегтимуть тих, хто поховав своїх татів на проклятій війні весни-літа 2014р..