а світ вертеп.

 а ви знали, що червоні обцаси можна було носити лише королю?
і шо генерал де Голль терпіти не міг французькі сири і плювався, що не можливо керувати країною, де існує 600 видів сиру.

і я закохалась в німецькі містечка.

отож. сталось так, що 2014р від Різдва Христового, своє 65ліття святкує Кіш Віра Василівна, а своє 20ліття Угриновська Ірина, внучка попередньозгадуваної, поїхали до старої, продажної Европи.
мандрували туристичною групою, середній вік, якої становив 55років. і цитуючи мою маму : " зі старістю приходить мудрість, хоч часто старість приходить одна" :)

Стоптали мої нозі омріяний Монмартр, паркет Лувру і Версалю, нанесли купу піску з-під Ла Маншу. Начудувались мої оченята готикою і рококко, Руанським спокоєм і розпустою парижзьких ночей. Нагамцялась круасанів ( до речі, наша Львівська "вероніка" тутількав тютільку" пече такі), напробувалась устриць, насмакувалась сиром.

вражена тим, що виявляється Гітлер в 30ті 35 тис км автобанів перших набудував, а Лютер одружився з монахинею.
що Бах став відомим всесвітньо лем в 19ст, якби не Мендельсон.
була в "Шекспір і Ко", бабця так не в"їхала нашо я пів-Парижа її протаскала, аби там впинитись.

і ви навіть не можете собі уявити з якою насолодою перечитувати " Свято, яке завжди з тобою".

п.с. і ми неодмінно, загубимось з Тобою на Монмартрі, питимемо вино в Булонському лісі, підглядаючи за зайцями і тінню Червоної Шапочки, і, якщо пощастить, пробіжимо по коридорах Лувру, як в "Мрійниках", пам"ятаєш?

 20го відгупцяли мою 20ку і Маркову 22ку.
і я дякую Вам, рідні, за те, що ви поруч. За усміх, поміч без слів, Івана Павловича і сирник о 4тій ранку.
тішусь неймовірно.
і мій Мандру схожий на мого дідуся в молодості. ба навіть не схожий. копія, в профіль.
от такі вони, хлопці з-під гір.
от така вона, Доля :)

 пишу вкрай різко, аж вчора Оленці жалілась.
отож.
1. все, що стається раптово, завжди виходить дуже навіть л(к)айфово:)
йшла собі по Гнатюка, побачила гарячі тури до Іспанії, і вже через два дні мастила Мандру плечі і оббивала нігтики до каміння на нашій бухточці.
Іспанія, точніш Каталонія, відкрила для мене свої обійми вже вдруге. Жили ми в м.Бланес, місті старих і собак, з чудною морською каплицею і ,окутаним в дикий виноград, наше, з найліпшою кавою і гофрами, з запахом твого Кемелу, кафе.
Відкрили своїй свідомості несвідомість п. Далі і його дружини. Вирішили, що мусимо купити собі маленьку квартирку в Барселоні, і ти освятив малюнки Пікассо в ілюстрації для "Абабигаламаги":)
відійшли. і хвала Богу, не було інтернету. лиш в останній вечір зайшли на Уніан.
2. про ситуацію в країні, або говорити з надією, або краще мовчіть
малеча підписувала вчора листівки і вирізала Герб. завтра поїдуть на Схід. 
все буде добре. з нами Бог і Правда.
3. Спаса провели на моєму першому усвідомленому сільському празнику.
о, наш галицький народе, про твій психологічний портрет слід писати дисертації. під назвою "і сміх, і гріх. буквально-брутально" :)
тішить, що прадідусь ще тримається і виховує бабусь-матусь ще огогой. і звісно з Малим впороли 2 низки кольорових тістових коралів, без них празник не є празником.

серпень є серпнем.
з відновленням літературного запасу, з прокиданням посередночі, аби закрити від зливи вікна, з медовими динями та грушами.
і 30го нарешті заведу тебе на Антонича до моїх Небожителів.

і вкотре.
все буде добре.
бережіть себе і близьких. ми як ніколи потрібні один одному.
п.с. щодо назви посту. їхала я вперше мандрувати не з улюбленим плєцаком, бо ніяк в Катрусі його не заберу, а з нашою старою валізкою, маленьким інвалідиком, з яким бабця в Індію в роки тому їздила, і ненароком знайшла чудну коробочку з білою трояндою на кришечці, а в ній були зелені, срібні з зеленими, мов травнева трава,камінчиками, сережки. тепер мої оченята, такі ж зелені, підкреслюються сережковою барвистістю:)

 О, пане, як ж я Вам вдячна.
за смак до життя.
за запах і дотик крізь папір. незалежно від видання.
вдячна за біль, екстрасенсорику, вміння різати слова і до дна випивати з Вами ранковий швапс.
зізнаюсь, опісля "моєї Парижзької дружини" почала вас тихо ненавидіти, жіноча солідарність все ж таки.
були ви необачним, проте, старіючи, все ж Вона була для вас єдиною.
дякую за любов до помийної ями на берегах Сени, ми неодмінно облазимо кожен "ваш" куток.
дякую за Ваші в"язані светри.
дякую за Іспанію.
дякую за справжність.

вірю, Господь простив Вам самогубство. по-іншому, по-справжньому Ви не могли піти.

дякую, дядьку Хем.

 ото перетворила власні мізки на коробку.
понакидувала туди все що зле лежало, і тепер, рідненька, греби, як хцеш.
на тому факультеті лиш небо святе знає, що має робитися. бере істерія просто.
плєцак вже запакований. завтра лиш податися на візу і до своїх малих на курінний. там озеро, низьке небо і купа комарів. і 5 блоків тестів до магістратури:)  там і вчитимусь і чує моє серце та наука буде  плідною.
і нова книжка. берусь за "прекрасних і проклятих" того, хто надихав мого Хема.

всім гарного літа і легкої голови.
і нині 9років, як ми з Білкою побачили гадюку, яка своїми ніжними зубами вкусила мого мізинця правої ноги.

 Оленка каже, що втомилась, а я з нею.
 якби мене спитали, як б ви описали своє буденне життя, то краснословно про нього опише українська оповідка :" а з дурною головою і ногам нема спокою". і мені осточортів мій мобільний. святе небо, як я хочу на море. 
від отого "треба" нудить. добре, що ті мої "асани" ще хребет в рівності тримають. 

вчора були в курбасівців на виставі "Диплом" - про сучасну освіту у всій своїй красі. не пробачу собі, що не попросила Сашка, режисера, поставити її перед нашим Ректоратом. не пробачу. емоція після неї - вдячність за страх. Страх перед тим, яким вони насправді все є.
я не знаю чи десь буде ще буде змога її побачити, але як лиш почуєте - обов"язково сходіть. воно того варте. небожителі.

ми по-тихеньку плануємо море. я по-голосному кричу, що я боюсь вступу. а мій Марко став дипломованим юристом.
от так. і, будь ласка, небо і всі стихії, прирівняєте цьогоріч спеціалістів до магістрів. благаю, прошу.

 є на світі одне місце. там, чути лише де-не-де похлипування малюка-сусіди і вранішні співи птахів.
там завше тепло і коли тобі страшно, ти можеш за  півсантиметра відчути рідне тіло, яке бачить різнобарвні сни.
моє місце. між тобою і вічно холодною стіною, об яку я раз-не-раз вдаряюсь  з переляку головою.
єдине на світі місце, де чую себе равликом у нірці.
я бажаю вам добраніч і бажаю знайти собі, а комусь всобі, оте місце. де тепло, спокійно, вірно і впевнено.

всі люди, як люди, а ми варення перед ДЕКом робимо.
вже бачу, як замість згадувати, що таке крайня необхідність, як умова виключення кримінальної відповідальності гуляє з концентратом цукру в трускавках по тому, що каже мій Мандру, вилізе скоро мені з черепа.